У кожного героя свій шлях: хтось іде воювати в далекі краї, хтось перемагає  суперника в дебатах, а хтось бере велосипед і вирушає у безстрокову подорож через Росію, Білорусь та Україну з миротворчою місією, щоб вкотре нагадати людям про подвиг їх народів у Великій Вітчизняній.
Юрій Корж — справжнісінький кубанський козак, до Борисполя приїхав на власному, щоправда, залізному коні. Його подорож розпочалась ще у вересні, коли, отримавши благословення трьох приходів та власної родини, він вирушив в дорогу. Долаючи коли 50, а коли й 70 кілометрів за день, Юрій Корж об’їхав Росію та Білорусь, і от дістався України.
«У Мінську з мене взяли обіцянку написати їм про мою подорож, коли дізнались, що я планую додому привезти щоденник та фотографії», — ділиться Юрій Георгійович. А розповісти йому дійсно буде про що, адже за той час, коли подорожував, зі стількома людьми познайомився, стільки сторінок щоденника списав, що скоро вже новий варто починати. Про пригоди в дорозі миротворець говорить із задоволенням, згадуючи більше про хороші моменти. «Одного разу я зустрівся на дорозі з хлопцями, у них зламався мотоцикл, і вони пожартували, що треба швидше лагодити, а то, мовляв, їх вже й велосипедисти обганяють, постояли, поговорили, вони мене розпитали про мою місію, про дорогу. А потім один з них каже: «А можна Вам руку потиснути? Я теж хочу так, як Ви, і наступного року обов’язково теж поїду на велосипеді», — посміхається Юрій Корж. Насправді він надзвичайно радий, що його місія знаходить такі відгуки серед молоді, адже найбільше йому хотілося звернути увагу саме на активний та здоровий спосіб життя. І вже наступного року пан Юрій сподівається, що в подорож вирушить не сам.
А поки чоловік пише про свої відчуття та емоції, збирає цікавий матеріал і розповідає всім про рідну Кубань. І хоч на його шляху зустрічаються скептики, яким важкувато зрозуміти, як-то зважитися на такий крок, Юрій Георгійович впевнений у собі та своїй місії.
«Я на подібні речі не зважаю, просто знаю, що мій шлях правильний, до того ж світ не без добрих людей, хтось переночувати впустить, хтось харчами допоможе. Та й рідко з якого міста я їду без маленького подарунка. Нещодавно на пошті був – відправляв додому книги, бо вже було важкувато їх везти з собою», — розповідає Юрій Корж. Найбільше його порадувала книга, яку йому презентували в Мінську про його знаменитого тезку. Пан Юрій встиг перегорнути лише кілька сторінок, і з нетерпінням чекає моменту, коли вдома зможе її прочитати. До речі, про домівку: в рідне селище Расвет він повернеться не раніше Різдва, звісно, якщо погода та митники не будуть ставити палки в колеса. «Мого залізного коня на митниці перевіряють з особливою пильністю і називають звіром, та й до моїх клунків увага дещо особлива, все щось знайти намагаються», — розповідає чоловік.
Але якби там не було, але додому, до рідні, чоловік квапиться.
«Вдома на мене чекають дружина та донька, але ж вони справжні козачки і вміють чекати», — напівжартома-напівсерйозно відказав місіонер. «Мене ж благословили в цю подорож, а значить потрібно їхати, а коли повернуся, то розповім їм, з якими людьми тут, у вас, зустрівся», — зазначив пан Юрій. До речі, в Борисполі його зустрічали не хто інший, як козаки-побратими з МГО «Вірне козацтво» — наказний отаман Ігор Просвірін та отаман Бориспільського козацького полку Анатолій Пасічний. Вони влаштували мандрівника на ніч, зібрали все необхідне для подальшої подорожі, а головне — не забули розповісти місту про такого дивовижного гостя. І звісно ж, не обійшлося без подарунку, бориспільці подарували своїм кубанським побратимам свій шеврон «Вірного козацтва» і пообіцяли влітку навідатись в гості, а з самого миротворця взяли слово повідомити про завершення місії.
Юрій Георгійович лише вдячно киває і дякує за розуміння. Його кінь уже готовий продовжувати подорож, та й сам миротворець готовий сам на сам зустрітися з цим світом і ще раз сказати: «Дякую!» всім, хто загинув, захищаючи наше сьогодні.
Ми теж побажали мандрівнику щасливої дороги і всіляких гараздів. Нам хотілося б, щоб Різдво Христову пан Юрій зустрів удома, в колі рідних та друзів, в маленькому кубанському селищі Расвет, на вулиці Зеленій, де до цього часу живе дух козацтва, і де, коли все йде якнайкраще, кажуть просто: «Любо!».


Редакція «Трудової Слави»
м. Бориспіль
Тоня ТУМАНОВА